Форма входу
Логін:
Пароль:

Пошук

...

Консультації
Підготуйте дитину до дитячого садка (10082)
Форми роботи з батьками з екологічного виховання дітей (23348)
Керівництво сюжетно-рольовими іграми (17665)
Табу чи відверта розмова? Про статеве виховання дошкільнят (12154)
Виховання людяності: програмні вимоги (15586)
Проблема обдарованості: теоретичний аспект (11014)
Психологічний тренінг: розвиток креативних здібностей (8483)
Дитячі вікові кризи (6990)
Організація ігрової діяльності в дошкільному навчальному закладі (54514)
Інклюзивна освіта в контексті реалій сьогодення (16622)

Категорії розділу
Статті по вихованню [53]

Погода в Вінниці

Головна

Реєстрація

Вхід
Вітаю Вас Гість | RSS


Слов'яночка


Субота, 25.11.2017, 03:06
Головна » Консультації » Статті по вихованню

Чи успадковується талант?
О. Марінушкіна, Т. Шубіна
Першим, хто намагався науково розглянути це питання, був відомий англійський психолог і антрополог XIX ст. Френсіс Гальтон. Як психолог він сформувався під безпосереднім впливом еволюційного вчення Ч. Дарвіна (який, до речі, був його двоюрідним братом). Ф. Гальтон не тільки беззастережно сприйняв усі головні ідеї Ч. Дарвіна — про мінливість видів, спадкову передачу вроджених і набутих відхилень, боротьбу за існування та природний відбір,— але й узяв собі за мету застосувати їх для пояснення індивідуально-психологічних відмінностей між людьми. Результати своїх теоретичних та фактологічних досліджень він виклав у книзі «Спадковість таланту. її закони і наслідки», яку було опубліковано у 1869 році.
Як же Ф. Гальтон доводив спадковість (а отже, і вродженість) таланту? Вихідні положення його міркувань прості й нібито логічні. Діти успадковують багато фізичних характеристик своїх батьків. Особливо не помітно у зовнішньому вигляді: кольорі волосся й очей, статурі, тембрі голосу тощо. Чому ж, розмірковував Ф. Гальтон, вони не повинні успадковувати особливості головного мозку, який є нервовою основою, механізмом функціонування інтелектуальних здібностей? Виявляється, що в розумних батьків повинні народжуватися розумні діти і навпаки. Отже, спадковому чиннику відводилась виняткова, монопольна роль.
Ф. Гальтон не приховував, в ім'я якої практичної мети він висунув свою гіпотезу,— «вивести високообдаровану расу людей за допомогою відповідних шлюбів кількох поколінь». Іншими словами, йшлося про те, щоб вирощувати Інтелектуальних суперменів шляхом штучного відбору — як, наприклад, виводять нові породи собак або декоративних рибок. Ф. Гальтон першим проголосив хибну тезу про розумову неповноцінність негрів, про бідність їхнього генофонду, тим самим заклавши підґрунтя расистської теорії, яку пізніше взяли на озброєння фашисти. Таким чином виникла дисципліна, покликана вивчати умови і способи поліпшення людської породи. Ф. Гальтон дав їй назву «євгеніка», заснувавши для її розвитку спеціальне товариство, яке існує до тепер. Сучасні послідовники Ф. Гальтона діють під прапором неоєвгеніки, що намагається спертися на досягнення генетики, генної інженерії тощо.
Але повернемося до поглядів самого Ф. Гальтона. Прагнучи обґрунтувати свою гіпотезу про спадкову зумовленість таланту, основоположник євгеніки розробив спеціальний метод, який дістав назву генеалогічного. Суть методу полягає в дослідженні схожості між різними поколіннями родичів. Ф. Гальтон вивчив біографії і простежив генеалогію 997 видатних людей Англії — відомих суддів, державних діячів, полководців, письменників, музикантів, художників. Він не тільки вважав усіх знаменитих людей талановитими, але й був переконаний, що кожна обдарована дитина з часом сформується в талант, перетвориться на видатну особу. «Якщо людина,— писав він,— наділена широкою розумовою обдарованістю, енергійністю в роботі та здатністю до тяжкої праці, навряд чи якісь причини можуть перешкодити їй висунутися».
Ця думка пізніше отримала назву «принцип джерела» (мовляв, подібно до джерела, справжній талант обов'язково проб'ється на поверхню) і виявилась дуже живучою (вона має прихильників і в наш час).
Попри значний обсяг фактологічного матеріалу, шо зібрав Ф. Гальтон, обґрунтованих висновків йому зробити не вдалось. Щоправда, з його даних нібито випливало, що люди, які відзначаються високим соціальним статусом, як правило, походять із відносно невеликої групи сімей. Зокрема, згадані 997 знаменитостей належали всього лише до 300 сімей. Зрештою, Ф. Гальтон стверджував, шов міру зменшення ступеня спорідненості зменшується й зв'язок між талановитістю родичів.
Проте ці та подібні аргументи не підтвердили Істинності висунутої Ф. Гальтоном гіпотези. Як справедливо відзначається в одному авторитетному посібнику з психології, «схожість поколінь за психологічними ознаками може пояснюватися не тільки генетичною їх передачею, але й соціальною спадковістю». Маються на увазі такі чинники, як можливість здобути першокласну освіту, престиж інтелектуальних цінностей у родині, духовно насичена атмосфера, можливість для дитини відтворювати зразки інтелектуальної поведінки батьків, слухати їхні професійні розмови тощо. Як відзначають сучасні психологи, неабияке значення мала також негласна протекція, що практикувалася на вищих соціальних щаблях англійського суспільства. І, нарешті, сучасні автори відзначають крайній суб'єктивізм Ф. Гальтона у визначенні талановитих людей, зокрема «оптимістичне» ототожнення таланту з високим соціальним статусом, з успішною кар'єрою.
Навіть у разі сукупного впливу спадковості й соціальної наступності випадки прямого успадковування таланту трапляються доволі рідко. Німецький хімік і філософ Вільгельм Оствальд, який присвятив цій проблемі свою монографію під назвою «Видатні люди», висловив це таким чином: «... геній, взагалі, не передається спадково. Сестри й брати геніальної людини здебільшого не є особливо видатними; так само нічим не виділяються зазвичай ні батьки, ні потомство геніальної людини». Щоправда, як зазначає В. Оствальд, відомі й винятки із цього правила; один із них — родинна обдарованість математиків Бернуллі. Але в історії науки зафіксовано значно більше випадків, коли таланти й генії є вихідцями із рядових, а іноді й зовсім неосвічених сімей. Найяскравіші приклади — М. В. Ломоносов і М. Фарадей.
Концепція Ф. Гальтона про спадковість таланту суперечить також положенням сучасної генетики.
По-перше, всупереч тезі Ч. Дарвіна, що була некритично й однобічно сприйнята Ф. Гальтоном, життєвий досвід, накопичений батьками, рівень розвитку здібностей (як фізичних, так і розумових), якого вони досягли, не передаються механізмом генної спадковості. Якби кожний нащадок був ідентичний батькам, будь-яка еволюція виявилася б неможливою.
По-друге, «досвід суспільного розвитку» також не закладається в генотип, він заново відтворюється людьми в кожному наступному поколінні внаслідок взаємодії з іншими людьми.
По-третє, природні передумови здібностей (задатки), що передаються механізмом генної спадковості зумовлюють тільки суто динамічний бік майбутніх здібностей. Змістовний же бік (а він, зрештою, і є вирішальним) визначається соціальними чинниками. І відсутні будь-які докази того, що цей бік нібито потребує набору особливих «генів інтелекту».
І, по-четверте, діти дістають випадкові комбінації генів від кожного з батьків, і саме цей вид випадкових змін і успадковується. При цьому в самих генах відбуваються непередбачувані мутації (зміни), які також передаються спадково.
Ці положення мають надзвичайно важливе значення. Зокрема, вони свідчать про те, що дитина з багатими інтелектуальними задатками може народитися в будь-якій сім'ї (якщо батьки мають повноцінне здоров'я), незалежно від культурного рівня батьків. А ось те, якою мірою ці задатки будуть реалізовані, якого рівня здібності сформуються на їхній базі, це вже залежить від культурно-педагогічних чинників.
Заради справедливості необхідно зазначити, що наприкінці своєї наукової кар'єри Ф. Гальтон значною мірою відійшов від початкового переконання щодо спадковості таланту. Здійснивши антропоморфологічні спостереження, він дійшов висновку про так звану регресію спадкових характеристик у напрямі середніх показників. Це означає, наприклад, що діти високих батьків, як правило, менші на зріст, а діти батьків, які дуже низькі на зріст, — дещо вищі за них.

Скачати повну статтю в файлі Word можна в Архіві статей.

Категорія: Статті по вихованню | Додав: VinDNZ1 (29.09.2009)
Переглядів: 4086 | Теги: діти, консультації, виховання | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Меню сайту

Наші фото

Друзі сайту
Вінницьке міське управління освіти

Вінницька міська рада

Вінницька ОДА

Урядовий портал

Міністерство освіти і науки України


Наші діткиsadochok.org - Дитячі садочки Києва



Наша кнопка
slovyanochka.at.ua - ДНЗ №1 Слов'яночка м. Вінниця
отримати код

Статистика

Рейтинг@Mail.ru



Copyright ORIGAMI © 2009-2017Хостинг від uCoz