Форма входу
Логін:
Пароль:

Пошук

...

Консультації
Організація ігрової діяльності в дошкільному навчальному закладі (53032)
Дівчатка: які вони? Психофізіологічні особливості (5471)
Мовленнєві заняття в системі сучасної дошкільної освіти (44746)
Організація роботи з обдарованими дітьми (21121)
Чи успадковується талант? (3998)
Хто такі діти "Індиго"? Як взаємодіяти з ними? (4931)
Сучасне заняття: формальні, змістові та структурні ознаки (36390)
Соціалізація – навчання жити в суспільстві (16883)
Системність у навчанні творчого розповідання (23270)
Методика навчання дітей описовим розповідям (16945)

Категорії розділу
Статті по вихованню [53]

Погода в Вінниці

Головна

Реєстрація

Вхід
Вітаю Вас Гість | RSS


Слов'яночка


Середа, 20.09.2017, 12:09
Головна » Консультації » Статті по вихованню

Не зашкодь і не прогай можливостей
С. Ладивір
Інтелект, серце, воля
Ми живемо в непростий період бурхливих світоглядних перебігів; переоцінок освітніх пріоритетів; змін життєвих цінностей у цілому.
Чи не щодня замислюємося над тим, як гармонізувати життя — своє і тих, хто нас оточує. Наука про сутнісні стосунки особистостей І спільнот сьогодні затребувана не лише в освітніх колективах, а й у широкого загалу.
Нам часто доводиться пересвідчуватися, наскільки недосконалою, дисгармонійною та суперечливою буває взаємодія між окремими людьми, між групами, між людиною та довкіллям. Прикро, але аж кричать уже перші наслідки руйнації гармонії Природи і Людини: екологічні катастрофи; переважно споживацька орієнтація у молоді; нехтування вічними нормами моралі {честь, совість, справедливість, любов, шляхетність, терпимість, ввічливість), ставлення до них як до "застарілих"; натомість агресія, жорстокість, культ сили, хитрощів, цинізму, прагматизму.
На жаль, істотний внесок у ці небажані зміни роблять і ЗМІ. Особливо легко зашкодити дітям. Адже дитина — могутній відкритий канал. З перших років життя вона готова до сприйняття нового, творчого фантазування, заповнення свого простору "дорослим світом". І тут мусимо зізнатися: ми вже проґавили небезпеку. Екран конструює своєрідну "нову мораль", активно й агресивно трансформуючи основні потреби та ціннісні орієнтації, продукуючи нові потреби та інтереси під впливом зарубіжних, та й своїх модерних фільмів, книжок, реклам.
Усі ці проблеми прямо стосуються дошкільників. Адже бути в злагоді з довкіллям та із самою собою дитина навчається з перших кроків свого життя.
Сьогодні необхідність освіти стає дедалі усвідомлені-шою, а освіченість — престижнішою. Все більше людей переконані, що завдяки освіті вони зможуть посісти бажане становище в суспільстві, знайти своє місце. Але водночас ми злочинно нехтуємо вихованням, виправдовуючи це тим, що воно начебто не веде до здійснення мети — гідного життя. За прикладами ходити не доводиться: тих, хто надає перевагу моральним цінностям, дуже часто витісняють спритники, яких не обходять проблеми совісті.
Загальновідомо, що в людини є інтелект {здатність мислити), серце (здатність відчувати, співчувати) і воля (здатність керувати собою, діяти вмотивовано). Гармонія в розвитку цих систем і дає в результаті самодостатню особистість — мудрий розум, відкрите, любляче серце і загартовану волю.
Чи так ми виховуємо сьогодні наших дітей? Відповідь на це запитання намагаються сформулювати свідомі Ьатьки і педагоги, науковці і практики в Україні та за її межами. Головна ідея, яку обстоює міжнародна спільнота і наша прогресивна громадськість, — дитина має право народитися І зрости здоровою. Нагадаємо: здоров'я — це гармонія фізичного, психічного, духовного і соціального розвитку.

Фізичне здоров'я
Фізичне здоров'я сьогоднішніх дошкільнят серйозно непокоїть. Статистика підтверджує актуальність проблеми. На часі розв'язання особливо наболілих питань. Найперше, що давно назріло, — потрібний постійний дитячий лікар у кожному дитсадку. І до того ж фізіотерапевтичний кабінет з належним медперсоналом. Це відразу б зосередило окремі проблеми фізичного здоров'я дитини на одному, майже родинному лікарі, під опікою якого вона перебуває весь активний день. Водночас профілактика та реабілітація після захворювання теж проводилися б більш кваліфіковано і надійно.
Окрім цього, назріла проблема із сучасним трактуванням поняття здорового способу життя і для дошкільного закладу, і для середньостатистичної сім'ї. Маємо подбати, щоб були розроблені корисні та життєві рекомендації, які б реально допомагали впроваджувати ці ідеї в життя середньостатистичної сім'ї (а не тільки су-перзабезпеченої). Обов'язково слід використовувати сучасні розумні й прості в застосуванні мінігімнастичні комплекси, які гармонізують активність дитячого організму. Важливо також налагодити й активну взаємодію в питанні охорони фізичного здоров'я в сім'ї і в дитячому садку. Повторюємо: введення у штатний розпис дитячого садка медичного підрозділу: дитячий лікар І медсестра, яка обслуговує фізіотерапевтичний кабінет, дуже б цьому сприяло. Якщо ж додати, що в дошкільному закладі працює ще й психолог, проблеми здоров'язбережувального життєзабезпечення дитини могли б успішно реалізуватися.
Психічне здоров'я: родина, дитсадок
Потребують уваги й проблеми забезпечення психічного здоров'я сучасних дошкільнят. Одна з основних: родинне виховання. Ціннісні орієнтації батьків у вихованні дитини, рівень їхньої психолого-педагогічної культури вже давно серйозно непокоять психологів та педагогів. Не спеціальні дослідження, а пересічне життя дедалі частіше жахає нас емоційним дискомфортом, в якому зростає дитина з перших своїх днів. В ясельних групах з'явились дітки, яких працівники садків нарекли "восьмитисячниками" за кричущо недбале ставлення до них безвідповідальних батьків.
Психологи вважають, що з другого року життя дитина розвивається в процесі предметно-практичної діяльності з близьким дорослим. Така діяльність має бути емоційно забарвлена та мовленнєво насичена — цього вимагає дитяча природа. Адже в цей період найбільш активно розвивається зв'язне мовлення та вдосконалюється рухова активність. Мовленням дитина оволодіває, наслідуючи мовлення близького дорослого, який розмовляє з нею, для неї, про те, що її цікавить. Одне слово, щоб дитина розвивалася, з нею має грати дорослий — з радістю, охоче, весело. Усі дії, що супроводжують спілкування, слід називати чітко й грамотно, активно спонукати дитину до мовлення. А що маємо в реальному житті? До дитсадка приходять трирічні діти, яких треба навчати користуватися столовими приборами, мити руки тощо. Комунікативно-мовленнєві здібності цих малюків у зародковому стані, їхні висловлювання вкрай примітивні. Вони не здатні до повноцінного діалогу ні з дорослим, ні з однолітками, не володіють засобами встановлення контактів {емоційними, мовленнєвими, руховими). Предметно-практична діяльність цих малюків теж бідна і за змістом, і за формою. Партнерський досвід обмежений, взаємодіяти з однолітками вони не вміють. Чітко виявляють позицію: "Я хочу!", "Я буду!", "Це моє!", "Не дам!" Зрозуміло, що при входженні в дитячий колектив у них виникають сутички на кожному кроці. А розв'язують їх ці діти криком, агресивними жестами або ж сльозами.
Цільові спостереження за взаєминами батьків з дітьми у ситуаціях, коли вони приводять у садок чи забирають їх, додають сумних реалій. Лише п'ята частина малюків зростає в сім'ях, які можна назвати дружним колективом. Теплі, доброзичливі стосунки між усіма членами, емоційна прихильність один до одного — відмітні особливості таких родин. Це підтверджує й змістова характеристика взаємин: щирий інтерес до життя близьких, потреба знати про все, чим живе рідна людина. Вранішні ситуації емоційно забарвлені, і діти, і дорослі проявляють щиру прихильність, обізнаність у турботах один одного, чутливість у контактах.
На жаль, панівна тенденція у взаємодії дорослих з дітьми в сучасній сім'ї — цілеспрямований вплив на дитину, а не спілкування з нею на рівні діалогу. Певною мірою це віддзеркалює загальні принципи сучасної традиційної освіти — субординацію, монологізм, контроль та інші способи домінування світу дорослих над світом дитинства. Зрозуміло, все це не сприяє формуванню позитивної Я-концепції дитини, її здорової самооцінки.
У сучасному суспільстві взаємини дітей і дорослих якісно деформовані, між ними постійно збільшується духовна прірва. Діти живуть поруч, а не в середині дорослого світу.
Виявляючи підвищену турботу про одяг, харчування, культурні розваги дітей, дорослі не реалізують можливості спілкування з ними, не кажучи вже про діалог. В результаті складається неадекватна самооцінка, яка зумовлює духовне зубожіння, усамітнення, цинізм, несприй-няття того, що оточує. От і виходить, що основна сфера соціального розвитку — сімейна — практично зруйнована.
Вирішальну роль родини у формуванні особистості дитини, у вихованні її морально-духовних, емоційних, інтелектуальних якостей не раз підкреслювали у своїх працях відомі педагоги та громадські діячі Костянтин Ушинський, Микола Пирогов, Януш Корчак, Василь Сухомлинський. Проблема спілкування батьків і дітей у сім'ї є предметом пильної уваги й сьогодні.
Можна виділити два типи психологічного клімату спілкування: діалогічний, за якого домінує особистісно і духовно орієнтована взаємодія між батьками і дітьми, морально-ціннісні відносини у сім'ї; монологічний, для якого характерні формальні, стандартизовані, авторитарні та інші непродуктивні стилі спілкування між ними.
На жаль, сьогодні панівним є другий стиль. Дедалі частіше нас жахають повідомлення про зростання насильства з боку батьків і близьких дорослих щодо дітей раннього і дошкільного віку. Найчастіше це трактується як виховання слухняності й дисципліни. Проаналізувавши переважну більшість подібних ситуацій, саме так і можна узагальнити аргументацію батьків: не виконує вимог дорослих; без дозволу вмикає побутові прилади вдома; малює на стіні, столі, паперах дорослих; влаштовує істерики проти вимог, неохайний у побуті тощо.
Сумна картина вимальовується, коли аналізуємо характер дисциплінарних реакцій близьких дорослих на подібні поведінко-ві прояви дитини. Переважають різкі, жорсткі оцінні судження не дій дитини, а її самої: "Ти неслухняний хлопчик. Дуже погано робиш і не чуєш мене"; "Ідемо, Вовчику, від цієї грубіянки, не будемо з нею жити"; "Знову ти порося мурзате! Не хочу брати такого на руки..."; "Ти не моя дівчинка! Моя знає, що малювати на стіні не можна". Можна нескінченно продовжувати варіанти таких висловлювань. Наші цільові   спостереження   дають підстави стверджувати, що таке явище трапляється у кожній родині, а у 85-90% це провідний спосіб виховання дошкільника. Характерно і те, що у випадках, коли дитина не піддається впливу з перших таких уроків, більшість дорослих вдається до ще жорсткішого осуду дитини, додаючи погрози і навіть не замислюючись над їхнім змістом: "Я тебе не люблю! Ти знову насвинячи-ла"; "Я віддам твої іграшки іншим дітям, вони їх берегтимуть. Тоді побачиш, як тобі буде"; "Доведеться твої руки покарати суворо, щоб не малювали..."
Досить великий відсоток дорослих (30-43%) вдається і до фізичних покарань малюків. Зауважимо: самі батьки не вважають свої дії фізичним насильством над дитиною! Маємо на увазі легкі потиличники, шльопанці, взяття за вухо, заборона бути в колі родини тощо. Свідомо вилучаємо з нашого аналізу поодинокі випадки справжнього знущання близьких дорослих над малюками. Це окрема серйозна проблема. І розв'язувати її мають не педагоги, а разом усі органи опіки.
Завважимо: ми аналізували сім'ї, визнані цілком пристойними, до яких у вихователів не було жодних претензій. На жаль, у садках здебільшого не дуже переймаються проблемами сімей. Лише коли дитина починає серйозно турбувати педагога, він звертається до батьків по допомогу. І тут часто-густо все обертається зростанням жорсткості батьківських реакцій, посиленням авторитаризму тощо.
Виходячи із сказаного вище, вважаємо, що назріла гостра потреба відновити систему роботи з підготовки молоді до батьківства: зокрема, знову ввести курс психології в старших класах школи; відновити спецкурс для студентів вузів, а для педагогічних вузів — повний курс родинної психології; поновити систему просвіти молодих батьків.
Актуальною є і проблема психологічної служби в дошкільному закладі. На сьогодні психологи дитячих садків працюють автономно, підпорядковані спецоб'єднан-ням. А потрібна ж тісна взаємодія психолога з педагогами, медиками, батьками, тобто гармонійна співпраця всіх служб системи дошкільного вихованні сім'ї. Психолога-дошкільни-ка слід готувати прицільно: має бути спеціалізація на факультет практичної психології, де молодого фахівця вчили б віднаходити "ключик до дитячої душі" (Л. Вен-гер). Мають бути розроблені сучасні методики оволодіння майстерністю, до якої закликав Василь Сухомлинський, наголошуючи, що в серці кожної дитини звучить своя струна, на свій лад. Уміння почути звучання цієї струни та настроїти струну свого серця на її лад (а діток щонайменше 20!) — надзавдання, реалізація якого і є основою гу-манно-особистісної педагогіки, педагогіки розвитку.
Дедалі загрозливішою для психічного здоров'я дитини стає відсутність наступності у розумінні готовності дитини до шкільного навчання психолого-педагогічних служб садка і школи. Слід жорстко припинити розгул "тестування і діагностики" під час прийому дитини до школи.
При визначенні готовності дитини до шкільного навчання головними параметрами мають бути фізичне і розумове здоров'я. Адже наукою не раз доведено, що нормальна, фізично й
розумово здорова шестирічна дитина без знання літер, уміння читати, лічити здатна успішно зростати духовно й інтелектуально, а отже, й добре навчатися. Водночас конче потрібно організаційно визначити долю тих шес-тирічок, які з тих чи інших причин не готові до навчання в школі: повторне їх перебування у старшій групі дитячого садка ніяк не розв'язує проблеми індивідуальної корекційної роботи, а часто-густо значно ускладнює її. Вочевидь таки потрібна підготовча група.
Слід забезпечити інтеграцію зусиль батьківської, педагогічної, медичної громадськості та всіх державних Інституцій, які в силу своїх професійних обов'язків опікуються дошкільним дитинством, щоб зробити дієвими гасла "Кожній дитині — рівний доступ до освіти" і "Дитина має право народитися й зростати здоровою".


Педагогіка розвитку
Суть модернізації системи дошкільної освіти полягає у впровадженні педагогіки розвитку, яка передбачає особистісно-гуманний  підхід в освітньо-виховному процесі дошкільного закладу. Розвивальне виховання відкрите до перспектив духовного зростання людства в цілому. Інформаційний простір для дошкільника має бути привабливий цікавими задачами, проблемами, загадками навколишнього, які він має сам пізнати. Адже за своєю природою дитина — дослідник. Дорослий разом з дитиною і відкриває таїни світу. Пріоритетом розвивальної роботи має бути формування творчої уяви як основного психічного новоутворення дошкільного дитинства. (На противагу виробленню умінь та навичок, засвоєнню готових відомостей). Психоло-го-педагогічні основи такого розвивального пізнання світу розкрито в працях Л. Виготського, С. Рубінштей-на, О. Запорожця, Г. Костюка.
Дітям властиве прагнення брати на себе роль, "дорослішу" за свій вік, — у цьому й проявляється їхнє устремління швидше стати дорослими. Так, вони з перших спроб приносять у свою гру те, що сприймають у навколишньому житті. Розуміючи це, дорослий має вміло вести своїх підопічних за собою, "моделюючи" себе трохи старшим другом. За таких умов дитина органічно дорослішає разом з наставником, будучи з ним у гармонійних стосунках. Головна сутність дитини і виявляється у погребі вільного вибору та прагненні дорослішати. По суті, в здатності до вільного вибору і проявляється дорослішання. А в основі вибору — ігрова діяльність. Взаємодія дорослого і дитини і має враховувати передусім цю закономірність психології дошкільника. Натомість у реальному житті дорослі (і батьки, і вихователі) щодня прагнуть нав'язати дитині щось своє. Це своє, розумне дитині справді потрібне, але ... це вибір дорослого. А коли малюка примушують, силують, він втрачає відчуття вільного вибору і починає конфліктувати зі своїм оточенням (і вдома, і в дошкільному закладі).
Одне слово, продовжує панувати бездітна педагогіка. Перші кроки за дорослими, які мають адаптуватися до дитини, "ввійти в неї". І захопити, заохотити, а не примусити. Гуманно-особистісна педагогіка співробітництва передбачає, що дорослий разом з дитиною йде в майбутнє, розвиваючи в ній здатність цілісно сприймати світ, дивитися "очима іншого", "очима людства" (Ільєнков).
Гуманно-особистісна педагогіка націлює насамперед на збагачення духовного світу дитини, її життєзабезпечення. її цільове завдання — населити душу дитини світлими образами, думками та мріями, плекати почуття прекрасного, прагнення до самопізнання та самовдосконалення, здатність співпереживати та виявляти турботу до тих, хто навколо,— виховання шляхетної, благородної особистості. Розвиток пізнавальних сил дитини передбачає розвиток спостережливості; здатності слухати й чути, дивитися й бачити, помічати; висловлювати судження, міркувати, сперечатися, доводити; запитувати, шукати вихід, розв'язок. Саме для розвитку цих якостей дитині й потрібні знання. Тож і здобувати їх вона має самостійно, а не запам'ятовувати в готовому вигляді.
Окреме завдання — наука спілкування: навчити дитину жити серед людей з користю для себе і для них. Йдеться про розвиток і виховання властивостей душі і серця: любові до близьких, турботи, розуміння, співчуття, співрадості, співробітництва, совісті, сором'язливості. Освоєння правил спілкування: людина серед людей; що вона чекає від людей; що чекають від неї; радіти успіхам інших; як любити— маму, друга.

Скачати повну статтю в файлі Word можна в Архіві статей.

Категорія: Статті по вихованню | Додав: VinDNZ1 (29.09.2009)
Переглядів: 6663 | Теги: консультації, діти, виховання, заняття | Рейтинг: 4.4/12
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Меню сайту

Наші фото

Друзі сайту
Вінницьке міське управління освіти

Вінницька міська рада

Вінницька ОДА

Урядовий портал

Міністерство освіти і науки України


Наші діткиsadochok.org - Дитячі садочки Києва



Наша кнопка
slovyanochka.at.ua - ДНЗ №1 Слов'яночка м. Вінниця
отримати код

Статистика

Рейтинг@Mail.ru



Copyright ORIGAMI © 2009-2017Хостинг від uCoz