Форма входу
Логін:
Пароль:

Пошук

...

Консультації
Керівництво сюжетно-рольовими іграми (17665)
Ігри з природним матеріалом (15865)
Ранні прояви обдарованості й таланту (4877)
Розмова вихователя з дітьми (15775)
Розв’язування математичних задач: компетентнісний підхід (11538)
Чи успадковується талант? (4084)
Виховання людяності: технологічний аспект (8148)
Обдарований чи талановитий? (6629)
Пошуково-дослідницька діяльність дітей дошкільного віку (80042)
Що робити якщо дитина агресивна? (15629)

Категорії розділу
Статті по вихованню [53]

Погода в Вінниці

Головна

Реєстрація

Вхід
Вітаю Вас Гість | RSS


Слов'яночка


Субота, 25.11.2017, 02:50
Головна » Консультації » Статті по вихованню

Проблема обдарованості: теоретичний аспект
М. Каратаєва
Що таке обдарованість, які сучасні погляди на цю проблему?
Обдарованість - складна психологічна категорія, яка у спеціальних дослідженнях має різне визначення.
Обдарованість - це своєрідне поєднання здібностей, яким забезпечується успішність виконання діяльності. Саме завдяки поєднанню здібностей у певну структуру створюється можливість компенсувати відсутність деяких із них за рахунок розвитку інших.
Обдарованість - це загальні здібності або спільні моменти здібностей, що зумовлюють широту можливостей людини, рівень і своєрідність її діяльності.
Обдарованість - це розумовий потенціал або інтелект, цілісна індивідуальна характеристика пізнавальних можливостей і здібностей до навчання.
Обдарованість - це талановитість, наявність внутрішніх умов для значних досягнень у діяльності.
Обдарованість багатогранна і визначається в основному трьома взаємопов'язаними параметрами:
- випереджуючим розвитком пізнання;
- психологічним розвитком;
- фізичними даними.
Вчені стверджують, що в обдарованих і талановитих дітей біохімічна й електрична активність мозку підвищена. У ранньому віці обдарованих дітей відрізняє здатність простежувати причинно-наслідкові зв'язки, робити відповідні висновки, рання мова, відмінна пам'ять і великий словниковий запас. Вони вміють класифікувати, використовувати накопичені знання, самостійно придумувати слова, надають перевагу іграм, які вимагають активізації розумових здібностей.
Обдарованих дітей характеризує підвищена концентрація уваги на чомусь, наполегливість у досягненні результату діяльності, яка їм цікава.
У сфері психосоціального розвитку цим дітям властиві такі риси:
- дуже розвинене почуття справедливості;
- широкі особисті системи цінностей (гостре сприймання суспільної несправедливості, високі вимоги до себе й оточуючих, живий відгук на правду, справедливість, гармонію і природу);
- яскраві уявлення;
- добре розвинене почуття гумору;
- розв’язання заскладних проблем;
- перебільшені страхи.
Фізичні характеристики обдарованості.
Існує два стереотипи фізичних характеристик обдарованих дітей.
Перший - це діти невеликі на зріст, худорляві, бліді, як правило, в окулярах.
Другий - це вищі зростом, сильніші, здоровіші, гарніші діти, ніж їх не обдаровані ровесники.
Обидва стереотипи далекі від істини. Фізичні характеристики обдарованих дітей такі ж різноманітні, як і самі діти.
Проте, відмічено, що обдарованих дітей відрізняє високий енергетичний рівень, досить низька тривалість сну, вони об'єктивно здорові.
Обдарованість буває різна за своєю суттю та корінним змістом, визначається два її основних типи:
• загальна (розумова) обдарованість;
• спеціальна (соціальна, моторна, практична, художня) обдарованість;
Дослідники розглядають загальну обдарованість як єдність загальних якостей, здібностей, що обумовлюють діапазон інтелектуальних можливостей людини, рівень і своєрідність її діяльності. Загальна обдарованість слугує основою для різних видів здібностей. Разом з тим значною мірою ця якість є і сама результатом розвитку спеціальних здібностей.
Риси загальної розумової обдарованості:
• ранній прояв високої пізнавальної активності і допитливості;
• швидкість і точність виконання розумових операцій, обумовлених стійкістю уваги й оперативної пам'яті, сформованістю навичок логічного мислення;
• багатство активного словника, швидкість і оригінальність вербальних (словесних) асоціацій;
• виражена установка на творче виконання завдань, розвиненість творчого мислення та уяви;
• володіння основними компонентами вміння вчитися.
Розумово обдарованим дітям притаманні такі соціальні якості як ініціативність, стриманість, самовладання, відповідальність. Вони комунікабельні, користуються авторитетом, часто стають лідерами.
Складовою спеціальної обдарованості є обдарованість соціальна, яка включає в себе здібності до правової, педагогічної, організаційної діяльності в різних сферах життя суспільства.
Моторну обдарованість характеризує здатність досягати позитивних результатів у різних видах спорту, хореографії.
Дослідження показують, що обдаровані діти захоплюються різними видами практичних занять (художньою працею, приготуванням їжі, доглядом за рослинами, тваринами), літературною, музичною, зображувальною діяльністю, що властиво для практичної та художньої обдарованості.
Життєва практика, висновки науковців засвідчують певну вікову послідовність у проявах різних видів спеціальної обдарованості. Так, досить рано спостерігається вона щодо музики, потім щодо малювання. Обдарованість до мистецтва виявляється раніше, аніж до науки, а в галузі науки раніше за інші розвивається математична обдарованість.
Загальна обдарованість слугує основою для розвитку різних видів здібностей.
Психологічна наука розглядає здібності як властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання ним певних видів діяльності. Вони не є природженими, а є соціально набутими. Природженими, на думку психолога Б.Теплова, є задатки - певні анатомо-фізіологічні особливості організму, на сприятливому ґрунті яких розвиваються ті чи інші здібності. Різниця між задатками і здібностями заключається також І в тому, що задатки не мають якісної визначеності та змістовного компонента.
Здібності поділяються на загальні і спеціальні. Показником здібностей є широта і різноманітність можливостей людини.
До загальних здібностей відносять активність дитини, особливо пізнавальну, її неабияку допитливість, свіжість і гостроту сприймання, яскравість уяви, фантазії.
Спеціальні здібності - це психологічні якості дитини чи дорослого, які сприяють успішному виконанню певного виду діяльності. Всі спеціальні здібності ніби виростають із загальних, не можуть існувати без них. Інколи загальні здібності називають «генеральним фактором інтелекту».
Усталеної, єдиної типології спеціальних здібностей немає. Найчастіше говорять про музичні, сценічні, спортивні, математичні, художні, літературні, лінгвістичні, технічні, наукові здібності.
Розвиваються здібності у процесі взаємодії дитини з навколишнім світом, під впливом виховання і навчання. Вони формуються в умовах відповідних періодів дитинства та у тісному зв'язку з особливостями віку. Хибною є думка, що коли дитина стає старшою, створюються сприятливіші умови для розвитку її здібностей. Мозок маляти особливо чутливий до різноманітних впливів навколишнього середовища, тому ті чи інші якості ви-ховуються успішніше, ніж у дорослих. Надзвичайно важливо саме у зв'язку з проблемою здібностей орієнтуватися на положення про те, що кожний віковий період розвитку має свої особливості, неповторні достоїнства, а перехід від одного віку до іншого пов'язаний не лише з надбаннями, але й з помітними втратами.
Вікові періоди - це необхідні стадії розвитку, через які переходить кожна дитина. Тому й розвиток здібностей має бути тісно пов'язаний з ними, має враховуватися їх своєрідність. Потрібно орієнтуватися на те, що можливості дітей одного віку складаються неоднаково.
Суттєвими є висловлювання відомих психологів С.Рубінштейна, Б.Ананьєва, Г.Костюка, К.Платонова щодо зв'язку здібностей з діяльністю, розвитком особистості.
Але існує думка, що для розвитку здібностей потрібна посилена діяльність. Чи так це насправді? Не кожна діяльність розвиває здібності, а лише та, яка подобається дитині, у процесі якої виникають позитивні емоції.
Отже, розвиває здібності діяльність, що викликана власною пізнавальною потребою дитини.
Вищою здатністю людини до творчої діяльності, успішної праці є талант.
Талант - це сукупність здібностей, така обдарованість, яка дає змогу людині на високому рівні виконувати діяльність, отримувати суспільно значущі результати, успішно розв'язувати найскладніші завдання, відкривати і ставити нові проблеми, нові цілі.
Фізіологічні задатки таланту слід шукати у фізичній організації людини (особливості нервової системи, гострота органів чуття, неповторне бачення світу, швидкість реакцій тощо). Однак талант не природжена, а набута здатність людини, він формується і розвивається під впливом соціальних умов. Формування таланту розпочинається з раннього дитинства, спочатку як психологічне визначення природних задатків і схильностей до певного виду діяльності, пізніше як розвиток здібностей і, нарешті, як високий вияв творчості у зрілому віці. Талановитість щодо окремих видів творчості (музика, спів, складання віршів, малювання, конструювання) може виявитися уже в ранньому та дошкільному віці.
Так, філософ І. Бентам почав вивчати давньогрецьку мову до того, як навчився ходити, а в три роки вже оволодів граматикою латинської мови. Н. Вінер у трьохрічному віці говорив і читав на трьох мовах. Т. Маколей розпочав свою кар'єру історика в шість років.
Чи існує яка-небудь закономірність, яка визначає ранні прояви обдарованості і таланту?
Перший, хто зробив спробу відповісти на це питання, був відомий англійський психолог Д. Селлі. На основі аналізу великої кількості біографій визначних людей Д. Селлі прийшов до висновку, що за частотою випадків ранніх проявів окремі типи талантів розташовуються у такому порядку:
• музичні;
• таланти у сфері живопису, скульптури, літератури, історії;
• таланти у сфері філософії і природознавства.
Пояснення таке: чим більш спеціальним є даний вид обдарованості, тим частіше зустрічаються його ранні прояви.
Разом з тим історія знає факти пізнього прояву обдарованості, таланту. І. Крилов почав писати у сорок років, С. Аксаков - у п'ятдесят. Відома слабка шкільна успішність таких колосів науки, як Ч. Дарвін, Б. Паскаль, А. Ейнштейн. Очевидно, прояви таланту були, але вони глушились несприятливими зовнішніми умовами.
І, нарешті, геніальність - це надзвичайно високий рівень здібностей загальних чи спеціальних, який виявляється в тому, що у творчій діяльності особистість досягає таких результатів, які складають цілу епоху в житті суспільства, в розвитку культури, науки, політики.
Зауважимо, що й сьогодні дослідники ще не можуть дати вичерпну відповідь на всі питання, які постають, з проблеми виховання обдарованої, здібної, талановитої дитини. Разом з тим ряд принципових положень для розвитку педагогічної практики можна визначити вже тепер:
• загальною умовою розвитку здібностей та обдарованості є фізичне здоров'я і природна активність дитини. Звідси випливає, що у переважній більшості діти могли б рости як здібні, обдаровані. І якщо практичні результати з цими передумовами не співпадають, то слід говорити про несприятливі умови, які складаються для дітей у сім'ї, у дошкільному на-вчальному закладі, в житті, про так звані соціальні фільтри, які не дають змоги кожній дитині розвинути свої здібності;
• визнання своєрідності, унікальності періоду дошкільного дитинства, його особливої ролі у становленні особистості;
• увага, турбота, повага, любов до дитини є тією основою, на якій зростає її впевненість щодо своїх можливостей, Інтерес до різних сфер навколишнього життя, здатність дивуватися, захоплюватися, пробувати, досліджувати, фантазувати, вигадувати, запитувати, шукати;
• самоповага й оптимістичний настрій дитини, підставою для якого є позитивні оцінки вихователем її дій і поведінки, - необхідна умова її різнобічної активності, у процесі якої розвиваються загальні і спеціальні здібності;
• особистісно орієнтована модель взаємодії педагога та дітей;
• забезпечення умов і можливостей для приємного, змістовного спілкування у сім'ї і в дошкільному закладі, для занять, особливо індивідуальних, різними видами діяльності сприяє розвитку пізнавальної й естетичної активності дитини, її здібностей;
• відповідне поєднання навчання і творчих пошуків самої дитини - необхідна умова, за якої розвиваються зацікавлення, інтерес до занять, пізнавальні, естетичні й етичні якості сприймання, гнучкість і нешаблонність мислення, вміння і здібності;
• для розвитку творчих здібностей головне значення має сам процес діяльності дитини - експериментування, а не прагнення отримати кінцевий результат. Це мають усвідомлювати педагоги. Критичні оцінки діяльності, її результатів викликають стресові ситуації і стають на заваді прояву зацікавленої активності;
• творча особистість педагога, зацікавлене ставлення до дитячої творчості;
• сприймання дитячої творчості як цінності, бережне ставлення до творчої продукції.

Скачати повну статтю в файлі Word можна в Архіві статей.


Категорія: Статті по вихованню | Додав: VinDNZ1 (29.09.2009)
Переглядів: 11015 | Теги: діти, консультації, виховання | Рейтинг: 4.0/12
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Меню сайту

Наші фото

Друзі сайту
Вінницьке міське управління освіти

Вінницька міська рада

Вінницька ОДА

Урядовий портал

Міністерство освіти і науки України


Наші діткиsadochok.org - Дитячі садочки Києва



Наша кнопка
slovyanochka.at.ua - ДНЗ №1 Слов'яночка м. Вінниця
отримати код

Статистика

Рейтинг@Mail.ru



Copyright ORIGAMI © 2009-2017Хостинг від uCoz