Форма входу
Логін:
Пароль:

Пошук

...

Консультації
Інклюзивна освіта в контексті реалій сьогодення (16622)
Пошуково-дослідницька діяльність та структурні відмінності від інших видів діяльності (11689)
Виховання людяності: технологічний аспект (8148)
Системність у навчанні творчого розповідання (23651)
Типи обдарованості, їх характеристика за Де Хааком та Кафом. (5309)
Мовленнєві заняття в системі сучасної дошкільної освіти (45440)
Що таке обдарованість? (8808)
Дитячі вікові кризи (6990)
Методика навчання дітей описовим розповідям (17475)
Інформація про стан фізкультурно – оздоровчої роботи у дошкільних навчальних закладах м. Вінниця (50447)

Категорії розділу
Статті по вихованню [53]

Погода в Вінниці

Головна

Реєстрація

Вхід
Вітаю Вас Гість | RSS


Слов'яночка


Субота, 25.11.2017, 03:08
Головна » Консультації » Статті по вихованню

Супровід дитячого розвитку та покращення батьківської компетентності

О. Вовчик-Блакитна

Вивчати дітей, виховуючи та навчаючи їх для того, щоб виховувати і навчати, вивчаючи їх — таким бачимо напрям повноцінної роботи педагога і найбільш плідний шлях пізнання психології сучасної дитини. Сучасні батьки вихованців дитячих садочків часто живуть дуже напруженим життям, де чітко розписана кожна хвилина і найменше відхилення від графіки є неприпустимим. Часом така заклопотаність своїми робочими справами, діловими зустрічами, навчанням тощо забирає у батьків багато сил, тож іноді бракує часу для нормального зацікавленого спокійного спілкування з дітьми. А саме спокою і неспішності так потребують сучасні діти. Тож про це варто подбати батькам, поки дитина росте, набуває самостійності. Саме в такій атмосфері діти відкривають дорослим свій внутрішній світ, діляться тривогами, розповідають про важливі таємниці, ставлять світоглядні запитання. У ситуації ж поспіху І цейтноту вони просто виконують те, що чекають від них батьки, відповідають на вже знайомі щоденні запитання, намагаються — вже хто як може, «вписатися» у шалений темп батьків. Часом батьки простодушно вважають, що їхні діти просто мають знати, що їх люблять. Але діти можуть цього і не знати, адже не так просто зробити узагальнення, що постійна відсутність тата, який приходить з роботи втомлений, або мамина концентрація над конспектами якраз і є свідченням того, що вони дбають про сім'ю, прагнуть забезпечити матеріальний добробут чи розширити житлову площу, збудувати дачу, де буде чисте подвір'я і молоко з-під корови тощо. Все це, звісно, заради добробуту сім'ї. Діти ж чекають, коли увага, енергія, емоційність батьків буде присвячена саме їм, чекають, коли їх пригорнуть ще і ще раз протягом одного дня і скажуть, що їх люблять, що вони — радість і щастя, і просто добре, що можна бути разом з ними. Важлива якість часу, проведеного з батьками, наповненість подіями, емоціями. Але значення має і час сам собою, його тривалість, тобто коли він просто є. Коли ж діти проводять час спільно з батьками, це гуртує сім'ю, бо з'являються спільні переживання, враження, життєві ситуації, як приємні та радісні, так і сумні. Труднощі, які треба долати разом, особливо гуртують родину. Об'єднують дітей і батьків їхні спільні спогади про пережите, спільні перемоги, радощі,,поразки та печалі.
Коли для тата з мамою є важливим спілкування з дитиною, як кажуть, «просто так», І для цього завжди знаходиться час, вони можуть заздалегідь передбачити проблеми, що можуть виникнути, а отже, надати необхідну інформацію на зрозумілому рівні і доступній формі, у такий спосіб попередивши якісь події, конфлікти, непорозуміння.
Существовала некогда пословица,
Что дети не живут, а жить готовятся.
Но вряд ли в жизни преуспеет тот,
Кто, жить готовясь, в детстве не живет.
                                         Самуил Маршак
У таких сім'ях, якщо дитина повертається з дитячого садочка з новою іграшкою чи з'являється вдома «нічийний» совочок, машинка — є можливість поговорити з сином чи донькою і спокійно зрозуміти вчинок, проаналізувати те, що сталося. І не засуджувати і докоряти, а тим більше кричати та звинувачувати, а на прикладах та власних спільних життєвих ситуаціях розтлумачити, що таке «моє», «твоє», «наше», «чуже». Як правило, такі ситуації виникають у кожній сім'ї, і дуже важливою є саме перша реакція батьків та спосіб, який вони запропонують дитині для виходу з неї. Часто буває достатньо, щоб батьки дали зрозуміти дитині, що не хочуть, щоб   чужі   речі   з'являлися вдома, і коли раптом чиясь річ, взята без дозволу, все ж потрапила до вашого дому, то її з вибаченнями обов'язково слід повернуть власнику.
А коли у батьків вистачає часу і наснаги лише бігом заскочити в дитячий садок, «закинути» дитину додому, дорогою думаючи про щось своє чи перемовляючись по мобільному, встигнувши лише поцікавитися, що дитина вечеряла, то якісь важливі події в житті дитини, потреби, нові запитання залишаються невисловленими, неозвученими і без відповіді. Сумно іноді спостерігати, як самотньо почувається дитина, яку механічно приводять до садка і так само відводять додому — поділитися своїми тривогами, сумнівами, або отримати підтримку перед початком дитячого «робочого» дня таким дітлахам просто ні з ким. А нові питання вже з'являються й живуть своїм життям і дитина намагається шукати відповідь на них самотужки, вже як зуміє, або, що часто буває, — як їй здається — найлегше. Часом вихователь помічає певні проблеми у дитини, тож у цьому разі спокійна розмова наодинці з батьками може попередити виникнення непорозумінь, конфліктів або серйозних відхилень у поведінці хлопчика чи дівчинки. Головним при цьому є партнерські, дружні стосунки вихователів та батьків, розуміння того, що разом їх об'єднує спільна мета — супроводжувати особистісний розвиток дитини пошуком найбільш делікатного і доречного підходу до дитини, допомогою у всебічному просуванні її вперед. Часом батьки виявляються не завжди готовими до встановлення та підтримки саме таких стосунків. Тож вихователь може налагоджувати спілкування з батьками спочатку більш опосередковано, тобто звернутися до батьків, використавши можливість долучити мам, татусів та бабусь до психологічних знань під час щоденного очікування дитини в роздягальні.
Вихователь дитячого садочка може допомагати батькам своїх вихованців тим, що на дошці, якою оснащена кожна група дитячого садка, у роздягальні розвішуватиме час від часу важливу Інформацію про ті чи інші вікові особливості вихованців молодшої, середньої чи старшої групи, типові проблеми, що виникають у дітей певного віку та про способи їх попередження і вирішення на користь дитини та доброзичливого мікроклімату у групі та сім'ях дітей.
За таких умов звернення вихователя «А у вашого Тараса в шафочці знайшли машинку Віти, яку вона вчора шукала» не застане батьків зненацька. Інакше — реакція відома: Як же так? Чому? Ніби в дитини все є! Який сором... Вкрав?! І тоді починається «виховання». Батьки зазвичай ідуть одним із двох шляхів, причому перший, найменш ефективний, за свідченням вихователів, є більш типовим для сучасних батьків.
Перший шлях — шлях нападу, монологу, емоцій гніву, обурення, злості, використання своєї позиції старшого, шлях погроз: як тобі не соромно? Що ж ти накоїв? Який сором на всю сім'ю. Ти що, злодій? Я тобі покажу, як брати чуже! Тільки погані діти беруть чуже. Ти поганий! Чого тобі ще не вистачає? Не люблю тебе. Віддай іграшку, це чуже! Іще тільки спробуй узяти чуже!
Інший шлях—спрямований на діалог, пошук причин і розуміння ситуації, в якій опинилась дитина, емоція суму, здивування, орієнтація на проблему, як спільну для дитини і батьків: мені сумно, що так сталося. Ця річ — не твоя, а тому слід віддати ЇЇ господарю і вибачитись. Я тобі допоможу. Ми разом подумаємо, як так сталося і що нам робити, щоб таке більше ніколи не трапилося. У першому випадку — посоромлення, звинувачення і докори батьків провокують напруження, образу та гнів дитини. Ніякого нормального діалогу, довірливої розмови на такому фоні, звісно, не відбудеться. Дитина захищатиметься, бо не хоче відчувати себе «поганою», вона може агресивно відреагувати, або сховається, як равлик у мушлю зі всіма своїми проблемами І тривогами. Такими методами можна затаврувати, налякати, довести до сліз, примусити дитину щось привселюдно пообіцяти, навіть дати «чесне слово». Але ніякої гарантії, що аналогічні події не повторяться, не буде. Через те, що ніхто не завдав собі клопоту просто спокійно вислухати дитину, зрозуміти, що саме спонукало до такого вчинку, що відчувала вона, якими були її переживання, власне самі обставини такої події.
У другому випадку батьки мають можливість почути дитину і зрозуміти, відчути серцем — чому так сталося, які думки та переживання керували дитиною, коли вона взяла чужу річ. Під час спокійної розмови в обіймах мами чи на колінах у татка дитина відчує, що її все одно люблять, попри те, що якісь певні вчинки, як, наприклад, цей, і не схвалюють. Слід спокійно та серйозно розібратися разом з дитиною у питанні «моє», «твоє» і «наше», переконатися у тому, що дитина добре розуміє різницю, попередити про те, яких заходів буде вжито, коли випадок повториться. При цьому батьки самі мають чітко усвідомлювати, що речі, подаровані дитині, придбані саме для неї вже належать дитині, є її власністю і вона вправі розпоряджатися ними на власний розсуд. Отже, якщо дитина віддає, дарує власні речі, іграшки, гроші зі своєї «копилки» — це її повне право, але і її відповідальність. Роздавання або дарування речей, якими дитина користується як спільною власністю нарівні з іншими членами сім'ї є неприпустимим. І тільки таке розуміння допоможе знайти вихід з цієї життєвої ситуації (а їх ще багато попереду), убезпечить від нових помилок, зміцнить взаємну довіру та підготує до нових життєвих уроків і дитину, і батьків.

Інформація для батьків на тему «Допомагаємо дитині зрозуміти, що таке «моє», «чуже», «наше»
Вдома з'явилась чужа річ, яку принесла ваша дитина. Пульсують у скронях страшні слова: «А мій син вкрав....» Що робити? Мабуть, треба спочатку заспокоїтись. Хоча б тому, що не лише у вашій сім'ї таке трапилось І траплятиметься з дітьми інших сімей. І це є одним із життєвих уроків, які треба пройти разом з дитиною, набути власного досвіду подолання важких ситуацій, піднятись разом з дитиною на один щабель в особистісному і своєму батьківському розвитку. І тому, що саме від вашої мудрої реакції на таку подію багато що залежить, як далі розвиватимуться стосунки з дитиною (на довірі чи на підозрі і тотальному контролі), чи набуде донька або син вміння виконати «роботу над власними життєвими помилками» і не припускатися інших, та й нарешті ваше власне душевне благополуччя. Не треба посипати голову попелом — які ж ми погані батьки, що в нас така дитина виросла, і не варто робити з дитини злочинця-рецидивіста, або ж залякати буцегарнею. Краще подивитися, чи не провокуємо ми дитину власною поведінкою на крадіжку. Де кладемо гроші, чи лежать вони усюди або вивалюються з кишень, в якому контексті відбуваються вдома розмови про гроші, яке місце матеріальних цінностей в сім'ї тощо. Чи долучається дитина до розмов про сімейний бюджет, про необхідні витрати, планування покупок, відпочинку, про «ціну» зароблених грошей. Адже батьки, що захоплюються героями, які зайняті «розбірками», використовуючи силу, грабіж, обман, прагнучи влаштувати собі заможне життя, нав'язливі домашні розмови про престижні речі, щоб «круто жити» — штовхають дітей до аналогічної лінії поведінки. Відповідальність дітей за власні вчинки має бути в центрі батьківської уваги. Вміння дитини визнати помилку, відверто признатись у скоєному, взяти відповідальність за те, що вона докладатиме зусиль, щоб не спокушатись на «чуже», має бути заохочуваним батьками, що вірять в дитину, її чесність. Проаналізуємо, якими можуть бути невідомі на перший погляд внутрішні причини, стимули, що спровокували одну і ту саму подію. Саме від цієї «внутрішньої» передумови і залежить те, краще вибудувати розмову з донькою чи сином, на чому особливо з акцентувати увагу, як допомогти дитині озвучити почуття, поділитися своїми власними.
Чи це був прояв незнання, недостатнього усвідомлення того, що в дитячому садку є іграшки — спільні для всіх дітлахів, якими кожен може вільно бавитися, і іграшки, які приносять діти з дому і належать їм, а брати без дозволу господаря їх не можна. Так само і в початковій школі є речі, якими можна вільно користуватися всім дітям залежно від потреби, і є власні речі, які належать учням, учителю тощо.
Тоді і вибудовується відповідна розмова з сином чи донькою — з аргументами прикладами з власного життя, літературних творів. Тоді можна спланувати, яку книжечку почитати (наприклад, твори Г. Бойка, О. Пчілки, Н. Забіли, В. Нестайка, А. Варто, А. Ліндгрен, М. Зощенка, В. Драгунського), де була б відповідна моральна колізія, на що звернути особливу увагу при перегляді розумних мультиків чи дитячого фільму.
Чи це було давнє жагуче бажання мати саме такий предмет, і тут він з'явився і заволодів всіма думками, емоціями і діями дитини. Дитина заворожена іграшкою, новою річчю, «загіпнотизована» нею — І таке трапляється. І тут слід емоційно бути разом з дитиною, адже ділиться вона своїми почуттями, розраховує на відгук, розуміння, підтримку і допомогу. Як устояти перед спокусою? Коли те, про що мріялось і снилось, ось тут, поруч, лише простягни руку І можна доторкнутись, взяти. Адже так хочеться! І в цьому випадку початок розмови залежить від почуттів дитини, розуміння її особливого емоційного стану. А виховувати треба волю, вміння стримувати перший поштовх, керування всеохоплюючим бажанням, тренування такого важливого вміння, як «хочу» узгодити з «дозволено — не дозволено», «можна — не можна», «доречно— не доречно», «вчасно —не вчасно». До речі, ігри з правилами є незамінними помічниками батьків та дітей у цій нелегкій справі — виховання довільної поведінки, вміння дотримуватися правил, керуватися ними, оволодівати навичками саморегуляції, самоконтролю. Це і різноманітні настільні ігри: лото, «фарби», «море хвилюється раз» тощо.
А, може, власник речі цілий день вихвалявся і хизувався нею, виказуючи свою зверхність, і ображав, принижував інших дітей, вимагаючи «плати» за можливість погратись цікавою іграшкою, подивитись нову річ. І тут є про що замислитися разом з дитиною, вияснити, що таке «добре» і «погане», як слід чинити, а від чого утримуватись, як протистояти нападкам, маніпуляціям та провокаціям (хоч як прикро, але цьому підсвідомо навчаються, наслідуючи моделі поведінки батьків, більшість сучасних малюків) та як вчитись відстоювати та захищати себе, свою гідність.
Можливий і такий варіант, коли дитина на тлі матеріального статку не відчуває достатньої емоційної уваги, тепла і любові від батьків. Тоді вона знаходить ще не випробуваний, але, як виявляється — доволі ефективний спосіб привернути до себе їх увагу, змусити зосередитись на собі, своїй особистості. Цей шлях лежить через порушення правил, свідоме ігнорування відомих вимог. У такий спосіб дитина відчуває, що опиняється в центрі уваги, байдуже, що негативної, хай і негативних, але безпосередніх та яскравих емоційних реакцій, хай і неприємних, але живих розмов, навіть суто фізичної взаємодії. У такій ситуації дитина розуміє, що від неї хоч якось залежить те, що відбувається в сім'ї, вона хоч якось впливає на сімейну ситуацію. Таким вчинком дитина подає сигнал 305 своїм батькам, який міг би звучати приблизно так: «Ну от, хоч тепер, може, тато нарешті помітить мене і відірветься від комп'ютера, а мама перестане годинами розмовляти по телефону чи стежити за життям героїв серіалів, хоч поговорить зі мною. Я їм все ж небайдужа». У цій ситуації дитина фактично озвучила серйозну не стільки власну, скільки сімейну проблему, що існуючи в сім'ї, поступово руйнує стосунки, блокує вияв почуттів, віддаляє дитину від батьків. Небезпечно пропускати такі важливі сигнали від дитини, закрити на це очі, відмахнутись, погримати, покарати, пригрозити. А тут вже дорослим доведеться розпочинати роботу над самим собою та налагодженню відкритих, довірливих стосунків між членами сім'ї, цілком рівноправним учасником якої є дитина.
Люблячі батьки відчувають співпричетність до справ і проблем своєї дитини. А вихователь, який щодня супроводжує розвиток своїх вихованців, завжди допоможе знайти правильний акцент, інтонації, спосіб спілкування, щоб розв'язати важливі дитячі проблеми, попередити конфлікт, досягти примирення та налагодити порозуміння. Невдачі кожного вихованця викликають бажання допомогти та підтримати, вселити впевненість у своїх силах. І спільні зусилля батьків та вихователів тут є надзвичайно плідними. Допомога така може бути не лише інформативною, коли пропонуються варіанти розв'язання проблеми, алгоритми виходу із ситуації, а й моральною — підбадьорення, наснаження, підтримка, віра в те, що все буде гаразд, а ще і суто практичною, коли батьки чи вихователь разом з дитиною промовляє слова пробачення, визнає свою помилку. Згодом дитина вже самостійно зможе робити такі речі, але для перших кроків так потрібна дієва підтримка близьких дорослих, їхня співучасть.
 
Скачати повну статтю в файлі Word можна в Архіві статей.
Категорія: Статті по вихованню | Додав: VinDNZ1 (29.09.2009)
Переглядів: 5284 | Теги: батьки, консультації, діти, виховання | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Меню сайту

Наші фото

Друзі сайту
Вінницьке міське управління освіти

Вінницька міська рада

Вінницька ОДА

Урядовий портал

Міністерство освіти і науки України


Наші діткиsadochok.org - Дитячі садочки Києва



Наша кнопка
slovyanochka.at.ua - ДНЗ №1 Слов'яночка м. Вінниця
отримати код

Статистика

Рейтинг@Mail.ru



Copyright ORIGAMI © 2009-2017Хостинг від uCoz